Скучила за собою справжньою….

І взагалі скучила за справжнім. Спрагла речей, які були колись, які приносили стільки задоволення і незадоволення, які були колись, а минули.
Я ЗНАЮ, що не варто жити минулим, про нього просто треба пам"ятати. Я це ЗНАЮ чудово, я в це вірю на стільки, що можу переконувати інших. ЗНАЮ!ЗНАЮ!ЗНАЮ!
Часом мене так мордують оці всі "знаю".
Хочеться бути вітряною і не вміти думати, або думати лише про вчорашню покупку і як на мене подивився хлопець, що проходив повз, а потім вечорами балакати з такими ж кралями і обговорювати, хто в чому приходив на пари. Чесно, часом хочеться, але якби дійшло до діла, то в мене точно не вийшло б, це я знаю напевно. Знову оце "знаю".
Це як звичка.
Колись мене вчили, щоб досягти успіху потрібно змінити "хочу" на "бажаю" або "можу", "думаю" і "здається" на "знаю".
Що ж тепер я ЗНАЮ, і мене від цього нудить...
Я скучаю за собою вільною. Я знаю, що це дивно, але так вже є.
В мене бажання втекти від всіх і всього кудись туди, де мене ніхто не знає. І просто блукати чи вулицями незнайомими, чи лісом...можна навіть заблукати і тижнями шукати дорогу назад.
І ще щось лежить на серці, про що говорити не буду навіть собі.