смуток..хімія..словом мура..і шоколад

Выброс какого-то непонятного гормона…все пройдет…это…Боже…это абсолютно не серьёзно…и вообще…еще рано что-либо говорить…все бред…минутная слабость…

Но…

Мені здалося, що я впала…хоча я стояла більш ніж впевнено на своїх двох і навіть не ворухнулась. Мені було ні холодно, ні жарко, ні добре, ні погано. Я не була голодна, не хотіла пити, не хотіла нікуди йти, я просто наче злетіла… хоча то можливо занадто голосно сказано…Не знаю…Спершу голос…потім рука…сенс слів…посмішка…погляд…смуток…майже нестримне бажання терміново його втішити…   Запах…на жаль запаху відчути не довелось…він напевно…чаруючий? Чому саме я? І чому саме він? Це певно єдина людина до якої мені заборонено будь-що відчувати. Будь-що. Мені страшно.

Хоча ні. Все буде добре. Так. …

Та він…він такий особливий. Не знаю чим. Тобто ні, якщо подумати, то я могла б зрозуміти, але не хочу вдаватись в подробиці. Не хочу поринути в це все надто глибоко. І так вже достатньо того, що я перебуваю у незбагненному, особливому, неймовірному, не відомому стані. Ейфорія? Душевна ейфорія заборони. Але не думаю, що мене приваблює лише той факт, що він-табу… Хоча…

Пити… хочу пити…багато…багато алкоголю…напитись і запам’ятати це відчуття…назавжди…зберегти його в собі, згадувати, смакувати, але абстрагуватись від особистості, лишите лише образ…

Я його не знаю. Я абсолютно не знаю цю людину. Хімічні реакції в моєму мозку…Нещасний мозок, таке враження, що ще трохи і він вибухне…І я разом з ним. Нещасна я.

Хоча…Насправді я дуже щаслива людина. Дуже. Можна Богу дякувати...